Я забув, що у лютому 28 днів, тож дедлайн до кінця місяця наступив набагато швидше, ніж минулого разу. Тому оглядаю 8 публікацій замість 10. Зазвичай, новий сезон публікацій починається з лютого, саме в цей місяць соціологічні журнали публікують перші номери нового року. Не дивно, що окремі журнали хочуть втиснути щось важливе (може, якесь послання чи редакторські нотатки). В цьому огляді будуть і такі статті.
Статті, які оглядаються, не завжди є у вільному доступі.Прочитати ці статті можна за допомогою ресурсу http://sci-hub.bz (чи який там зараз актуальних хостинг?). Також можна звернутись до мене і я пришлю статтю імейлом (не забувайте вказувати свою електрону адресу). Попередні огляди можна прочитати за посиланням.
Зрозуміло, що я не обов”язково погоджуюся з усім, що написано в тих стаття, які я оглядаю.
***********************************************************************
Natalia D. Tregubova, Marharyta Fabrykant, Alla Marchenko.
Почну огляд з невеликого чіту. Не можу втриматись і не проанонсувати статтю, де серед авторів є Алла Марченко. Колектив соціологінь з Білорусі, РФ та України опублікували свій проект на сторінках журналу Comparative Sociology. Журнал доволі відомий з гарною репутацією. Хоч це зараз і не топ-топ, але там регулярно виходить щось цікаве, ну і класики там теж публікувались.
Стаття є дуже важливою для сьогоднішніх дебатів в Україні. Практично кожного дня в різних медіа ми чуємо суперечки про розвиток, модернізацію, декомунізацію, трансофрмації і тому поідбне (хоча б недавній симпозіум КШЕ та Вокс Юкрейну). Стільки різних слів, але про що вони? І, головне, чому ми використовуємо саме їх? І, ширше, від чого залежить наш погялд на речі і що зміниться в політиці, якщо ми змінемо погляд?
В цій статті авторки пропонують свій мета-аналіз академічних публікацій на тему пост-радянських транформацій в Білорусі, РФ та Україні. Доволі цікавим є розділ, де вони обговорюють розвиток соціальних наук в СРСР (і чи були вони там взагалі у нашому сучасному розумінні цього слова). Виходячи з інституційного підходу, вони демонструють різницю як були влаштовані наукові колективи на Заході і Радянському союзі і як це вплинуло на наку після розпаду СРСР. Цікаві порівняння журналів між країнами. Щоб у нас не думали про РФ, але саме там в академічних публікаціях виявилось найменше консенсусу про трансформації та їх наслідки. Песиміст назве це амбівалентністю, оптиміст – плюразімом думок. Тим не менш, цікаво, що у нас часто малюють образ РФ як простору без дискісй з якимись домінуючими міфами, але, насправді, академічні журнали є простором для обговорення зовсім різноманітних поглядів. Практично в усіх країнах соцілоги виявились найбліьш нейтриальними у своїй мові. Вони тяжіють аналізувати “трансформації”, а не “кризи”. Цікаво, що в усіх журналах аналіз дуже рідко є порівняльним, майже завжди науковці досліджують виключно власні країни. Також практично у всіх країнах історики та філософи виявились більш нормативними в своїх текстах.Мабуть, головною відмінністю між країнами є те, що в РФ всі наукові журнали більш фокусовані на державі як головному агенті. В Україні частіше говорять про суспільство в цілому. Але всюди дуже мало говорять про соціальні рухи, партії (навіть, політологи), соціальні групи, чи бізнес.Цікаво, що особливості академічного ринку в Білорусі вплинули і на академічні майданчики. Оскільки бізнес та менеджмент не виокремились в окремі академічні дисципліни, а так і залишились в економіці, то і відповідних журналів не було.
Fabrizio Bernardi,Lela Chakhaia,Liliya Leopold.
Кожного року має з’явитись якась голосна стаття про те, як ми неправильно використовуємо статистику. І не дивно, адже кількісна методологія робить свою експансію, нові технології довзоляють дають можливість використовувати доволі складні тести без їх детального розуміння. Тож нові покоління соціологів стають на ті самі граблі знову і знову. Іншими відомими прикладами таких статей буде послання ASA, стаття Size Matters чи сама цитована стаття APSR: What To Do (and Not to Do) with Time-Series Cross-Section Data. А у наших широтах про це багато пише Олександр Виноградов.
В цьому випадку автори з European University (Florence) зібрали вибірку і 356 статей з ESR. Як і в попередніх статтях, автори говорять, що соціологи приділяють забагато уваги значимості статистичному зв`язку, але ігнорують силу ефекту. І, як завжди, рекомендують мати більше теоретичних обгрунтувань, мати точки для порівняння і не забувати про довірчі інтервали. З цікавого – їх аналіз вказує, що, нажаль, практика описання результатів в ESR з роками погіршилася.
3. A New Political Generation: Millennials and the Post-2008 Wave of Protest.
Ruth Milkman
Рут Мілкман – була обрана президентлм Американської соціологічної асоціації в 2016. Цю статтю в ASR назвали “презедентське звернення”, але, мабуть, це є вступом її майбутньої книги. Не так давно вона робила презентацію у нашому департаменті на дуже близьку тему (з більшим ухилом на профсоюзи). Тож я думаю, вона тестує матеріал. До речі, тут можна глянути її відео ще одного її виступу.
Дуже цікавий і потрібний аналіз нового покоління, що народилось після 1980-х (“мілленіуми”) з точки зору саме соціології. Адже це нове покоління в США є більш освічченим, володіє зовсім новими комунікативними технологіями і, що цікаво, соціалізувалось в світі, де нестабільність на ринку праці є нормою. У світі, зазвичай, знають один приклад великого протестного руху в США – Occupy Wall Street. Тим не менш, самі мешканці США часто згадують та аналізують і інші протести (так само як для українських аналітиків протести після прийняття закону Ківалова-Колєсніченка чи Врадіївка є не менш важливими ніж Євромайдан).
Аналіз Мілкман є гарним соціологічним читанням. Вона викладає, що відомо про “міленіумів” в США: зазвичай це поколіня характеризують слабким включенням в активне політичне життя, вони лівіші та ліберальніші, краще володіють онлайн мережами. Але замість того, щоб дивитись на короткострокові результати їх дій (наприклад, електоральні наслідки) чи вішати на них ярлики типу “інфантильної молоді” (як прийнято у нас), Рут Мілкман аналізує фундаментальні зміни в суспільстві, які відбувались, коли це покоління зростало. Таким чином вона намагається дати йому характеристику як саме покоління, яке володіє спільними цінностями, уявленнями про світ, яке розділяє певні сподівання та ризики, має подібні шанси на успіх у житті. Тож вона звертає багато уваги на проблеми ринку праці, на вартість навчання, на нерівності. І, виходячи з цьогу, вона аналізує участь цього покоління в протестах та потенціал розвитку соціальних рухів в майбутньому.
4. Giving Up on the Joneses? The Relationship between Income Inequality and Status-seeking.
В бій пішли важковики емпіричних досліджень. Кларіта Герхарі та Герман Верфхорст очолюють дуже престижні європейські дослідницькі інститути і побудували свою кар’єру на дослідженні соціальної структури та мобільності. Наскільки я знаю, зараз вони готують цілу серію публікацій по своїм еспериментальним дослідженням досягнення статусу. Як люди сигналізують статус під час, наприклад, робочих інтерв’ю. Чи як люди зчитують ці сигнали. Також у них була серія таких лабораторних експериментів, де вони вимірювали і соціальні, і фізіологічні параметри (Кларіта щось згадувала під час презентації, що ця стаття має публікуватись в Nature).
Якщо говорити саме про цю статтю, то вони намагаються зрозуміти, які саме індивідуальні та контекстуальні фактори впливають на досягення вищого статусу. Соціальний статус, як відомо, є тісно пов’язаний з соціальним класом, але це не одне і те саме. Досягнення статусу вони визначають як бажання досягати визнання та повагу в очах інших. Відповідно, вони велику уваги приділяють соціо-психологічним механізмам в своєму теоретизуванні. Відразу зауважу, що це дуже гарно написаний текст. Особисто в мене не часто таке буває, що текст легко і захопливо читається. Гарно побудована історія, нічого зайового, красива мова. Такі тексти читаються “непомітно”, бо око не чіпляється за щось дратівливе. Також треба зауважити, що дослідження дуже гарно вписане і в класику, в і сучасні дебати. Так, дослідження статусу почалися ще з Вебера. Але ідея того, як нерівності доходів впливають на статусну диференціацію, а також яку роль грають соціально-психологічні механізми – це все дуже новітні дискусії. Вважається, що в часи інтенсивної нервіності доходів, люди приділяють більше уваги соціальним ієрархіям та є більш свідомими щодо своє позиції. Але чи нерівності впливають позитивно чи негативно на здобуття статусу? Попередні дослідження показали, що бути гіршим за інших має значний негативний вплив на самопочуття, а ось бути таким самим чи краще – не так важливо. Звідси і назва “Giving Up on the Joneses”. Це гра словами, яка йде від фрази ‘Keeping up with the Joneses’ – тобто встигати, бути такими як “Іванови”. Не відставати від типових сусідів. В нас це була б вараіція на тему “у сусіда трава зеленіша”. Але, оскільки мова йде про доволі свіжі дебати, недивно, що є і аргументи на користь протилежної позиції. Можливо, нерівності, навпаки, мають негативний вплив. Згадайте “ефект Гетсбі”. В нерівних суспільствах здобуття статусу може піддатись стагнації чи падати, оскільки є певні обмеження для груп внизу соціальної драбини, що суттєво знижує їх мотивацію (Giving Up on the Joneses). Автори цієї статті доволі волюнтариські взяли декілька шкал Шварца з усіх хвиль ESS, склали величезну базу з індивідуальними та контекстуальними змінними і показали, що (1) люди, які вже мають кращі позиції в суспільстві (гарно влаштовані чоловіки середніх літ), будуть більш схильними до досягення статусу. (2) А ось контекст впливає, скоріш, негативно. Коли нерівності в спусільстві зростають, люди менш тяжіють до досягнення статусу.
5. The First Pan-European Sociological Health Inequalities Survey of the General Population: The European Social Survey Rotating Module on the Social Determinants of Health.
А ось цю статтю я сильно розписувати не буду, тому що це просто така собі реклама-презентація нового модулю в ESS. Серед авторів є і Рорі Фідзджеральд, який головує ESS. Українським соціологам може бути цікаво, бо у нас давно вже є традиція досліджувати соціальне самопучття (хто ж з українських соціологів не знає ІСС-44 та ІСС-20). Та і не тільки соціологам. Не дарма КШЕ та Вокс Юкрейн скоро організовують новий симпозіум на тему “People Matter: Якість життя і добробут у пост-перехідних економіках”. Тема актуальна.
В цій статті автори детально розписали весь процес підготовки модуля та запитань. Опитують про здоров”я, відвідування лікарів, куріння та алкоголь, дієта, фізичні вправи, але і якість житла та робочі умови, а також конфлікти і матеріальне становище в сім`ї, коли ще були дітьми.
6. Testing Coleman’s Social-Norm Enforcement Mechanism: Evidence from Wikipedia.
Mikołaj Jan Piskorski, Andreea Gorbatâi
Ух! Колман це моя слабкість. Але ж і як стаття! Ще раз переконуюсь, що ми живемо в цікавий час для соціологів, коли, нарешті, по-справжньому тестуються класичні теорії. Ми давно маємо теоретичне уявлення (і багато емпіричних спостережень), що, щоб соціальні норми працювали, потрібні щільні соціальні мережі. Але чому саме? Традиція від Дюркгйма вказує, що щільні мережі забезпечують солідарність. Але існує і інший мехнаізм, який соціологи давно прийняли на віру, але дуже рідкісно тестували емпірично – механізм, який запропонував Колман. Його ідея дуже проста. Щільність мережі важлива тому, що в такій мережі актори самі карають тих, хто відхиляється від норми. Більше того – вони отримують винагороди за те, що роблять покарання. Але ж де знайти великі дані, щоб показати, що цей механізм діє? Автори дуже креативно опрацьовують дані з Вікіпедії, де спільнота редакторів має самостійно встановлювати та виконувати соціальні норми. Відхилення (неправильна стаття) карається (відміна), але ця ситуація може бути відредагована третьою стороною у випадку конфлікту. Тож є третя особа, яка робить покарання і (що важливо) пізніше винагороджується за це. Автори роблять величезний аналіз даних і приходять до рішення, яке можна описати трьома словами. Колеманський механізм працює.
7. Secrecy and State Capacity: A Look Behind the Iron Curtain.
Mark Harrison.
На початку квітня в Лондоні відбудеться цікава конференція (де пощастило виступати і мені), присвячена різним питання економічної історії Східної Європи. Марк Харісон – класик в цій сфері – буде презентувати там свою робочу статтю Secrecy and State Capacity: A Look Behind the Iron Curtain.
Це дуже цікава та креативна стаття про те, як замовчувалися окремі дані чи етапи планування в радянській економіці. Стаття пропнує цікавий кут – а що буде, якщо ми глянемо на зворотню сторону цього процесу? Як функціонувала вся ця махіна секретних даних та архівів? Скільки це коштувало державі і чи держава, в принципі, була здатни ефективно функціонувати в такому режимі? Колись ця тема була розглянута в цікавій статті від Соніна, Гурієва та Єгорова. Вони задавались питанням, що станеться, коли в авторитарних режимах державні кермачі не мають змоги оцінити ситуацію та якість управління. В таких випадках їм вигідніше дозволити медіа бути більш вільними.
8. Infrastructure, Social Practice, and Environmentalism: The Case of Bicycle-Commuting.
Derek Burk.
Ну і закінчити хотілося б ось такою невеликою і цікавою статтею з Social Forces. Багато моїх гарних друзів зараз займаються розбудовою київської велосипедної інфраструктури. Тож це мій особистий задротський спосіб передати їм привіт.
Автор вказує на дуже важливу проблему сучасних міст. Перенасчиення автомобілів мають шкідливі наслілки і для здоровя, і ддя клімату. Але боротьба з цією проблемою складна, оскільки мова йде про боротьбу з соціальними нормами, давно встановленими практиками, не кажучи вже про політичні та економічні інтереси окремих груп. Тож треба мати велику кількість аргументів та даних на руках, щоб відстоювати свою точку зору. Автор проанілзував лонгітюдно (2000-2014) дані щодо велосипедних подорожей в 62 містах США. Він приходить до, можливо тривіального, але важлиового (і підтвердженого даними) висновку. Побудова інфрастуктури таки стимулює частіше використання велосипедів. Будуйте доріжки і люди будуть пересідати з машин на велосипеди.
.
Tymofii Brik 
1 коментар