Оскільки цього місяця я закінчував текст дисертації, то на огляди часу зовсім не було. Тож я вирішив зробити підбірку кращих статей, які я оглядав в попередніх блогах. Крім того, за цей час аудиторія трохи виросла і, можливо, новим читачам буде цікаво глянути, що публікувалось тут раніше. На мою думку, саме ці статті будуть мати значний вплив на соціологічну літературу найближчим часом.
Статті, які оглядаються, не завжди є у вільному доступі. Прочитати ці статті можна за допомогою ресурсу http://sci-hub.bz (чи який там зараз актуальних хостинг?). Також можна звернутись до мене і я пришлю статтю імейлом (не забувайте вказувати свою електрону адресу). Попередні огляди можна прочитати за посиланням.
Я не обов”язково погоджуюся з усім, що написано в тих стаття, які я оглядаю.
******************************************************
Sascha Becker, Steven Pfaff, and Jared Rubin.
Ця стаття не так давно була прийнята до друку в журналі Explorations in Economic History. На моє переконання вона заслуговувала і на кращий журнал (типу The Economic History Review), але такі журнали не люблять оглядів і люблять емпірику.
Автори дуже активні і дуже авторитетні дослідники реформації і подальшого розвитку протестантських регіонів. Серед них є і один соціолог – Стівен Фаф. Фаф відомий українскьим соціологам, які цікавляться релігєю. Він був одним із дослідників пост-радянській релігійності (з ухилом в теорію пропозиції). Саша Бекер, мабуть, є головним спеціалістом в темі серед усіх авторів і він, думаю, назавжди увійде в історію соціальних наук за застосування кілометрів до Віттенбергу як інструментальної змінної. А ось Рубін є дуже продуктивним дослідником економічної історії та релігії. Наприклад, у нього є цікава стаття з “генералом” теорії релігійних ринків Іанаконе про Дельфійський Оракул. Оглядова стаття дуже ретельно викладає практично все, що ми сьогодні знаємо про Реформацію з кліометрики. Від причин Реформації до її перебігу, впливу на подальший економічний розвиток. Соціологам особливо буде цікаво звернути увагу на два аспекти. Перший – це дослідження “протестантської етики”. Другий – становлення і розвиток капіталізму. Соціологічна література, яка досліджувала ці питання, деякий час була доволі відірвана від економічної історії. Останніми роками це вже не так. Я думаю, що багато соціологів будуть зацікавлені у дослідженнях друкування книжок (і в самій технології, і в росповсюдженні різних мов), а також у дослідженні участі ченців чи студентів у росповсюдженні нових ідей. Також важливо розуміти тонкощі у різниці між механізмами (людський капітал, іновацій, релігійні догми).
2. A 61-million-person experiment in social influence and political mobilization.
Robert M. Bond, Christopher J. Fariss, Jason J. Jones, Adam D. I. Kramer, Cameron Marlow, Jaime E. Settle & James H. Fowler.
Над цим дослідженням працювала група дуже потужних дослідників. Роберт Бонд, наприклад, разом з Соломоном Месінгом колись публікували ще одну цікаву роботу по Фейсбуку, коли останній працював в цій корпорації та мав доступ до даних. Камерон Марлов був ключовою особою в команді аналітиків даних Фейсбуку. Ну і до цього колективу приєднався справжній селебріті Джеймс Фовлер. Колись він мав свою хвилину слави, наприклад, ось це інтерв”ю зі Стівен Колбером.
Дослідники і співробітники Фейсбуку відправили повідомлення на стрічки всім зареєстрованим користувачам в Штатах старше 18 років, які були онлайн 2 листопада 2010 року (день виборів). Повідомлення були випадково розподілені на “ативістську”, “інформаційну” та контрольну групи. Люди, які були занесені в першу группу, побачили на горі своє стрічки повідмолення з закликом до голосування. Це заклик містив кнопку “Я проголосував”, показував, скільки користувачів вже проголосували, висвітлював аватарки друзів, які вже проголосували. Люди з іншої групи отримали більш нейтральне повідомлення. З резлуьтатами голосування, з такою самою кнопкою “Я проголосував”, але без обличь друзів. Контрольна група не отримувала ніяких об”яв.
Люди, які отримували “активістські” повідомлення частіше репортували, що вони голосували, і частіше шукали інформацію про вибори, ніж люди з “інформаційної” групи. Більше того, автори, навіть, якось змогли частково злити свої дані з даними на дільницях і встановили, що є статистична різниця і з контрольною групою. Але у цій вибірці вони не знайшли різниці між “інформаційною” та контрольною групами. Тобто одна лише інформаційна кампанія не дуже впливає на політичну активність.
До всього цього вони також отримали результати, що вплив друзів був важливим. Чим більше друзів отримувало “активістські” повідомлення, тим більше була ймовірність, що людина і сама буде більш активною.
3. Is the United States a Counterexample to the Secularization Thesis?
David Voas, Mar Chaves.
Автори цієї амбітної статті є відомими дослідниками секуляризизації. А також вони є давніми супротивниками теорії релігійної конкуренції. Чавес (або Чейвс – він, як кажуть, з часом змінює вимову свого імені) аргументував, що ця теорія просто не працює. А Воас був співавтором, мабуть, найкращої методологічної статті на цю тему, де вказав, що індекс Герфіндаля-Гіршмана просто не є валідним у тій формі, як його всі застосовували (а, іноді, і застосовують зараз).
Що вони роблять в цій статті? Всі, хто займаються секуляризацією, знають, що США завжди пропонували як приклад-виключення. Це доволі розвинута технологічна країна, але, одночасно, є доволі консервативним релігійним суспільством. Чавес і Воас демонструють, що це, можливо, ненадовго. В довготривадій перспективі США йде шляхом секуляризації (хоч і повільніше за інші англосаксонські країни). А головне – секуляризація відбувається за тим самим сценарієм, що і у Британії та Австралії. А саме через зміну поколінь. Українському читачу буде корисно познайомитись і з методологічним розділом про про когороти. Зазвичай, відрізнити ефект когорт від ефекту старіння і від ефекту конкретних історичних подій дуже складно. В англомовній літературі ця проблема відома під абревіатурою APC (age-period-cohort effect). Це проблема не тільки релігійних, але і стратифікаційних досліджень.
Omar Lizardo.
Ця стаття відразу зачепила око, оскільки вона написана у дуже незвичному форматі для AJS. Це суто теоретична стаття, де автор пропонує власні концептуальні наробки в галузі соціології культури. Зазвичай, AJS таке не публікує, хіба що редактори вважають, що стаття дійсно варта уваги і може серйозно збагатити соціологічні дослідження. Крім того, я з великою повагою ставлюся до автора. У нього були цікава публікація по те, як трансформації режимів впливають на культурні вподобання (у співавторстві з Фішманом). А також стаття з Джесікою Коллет про релігійність, яку я регулярно перечитую для своїх досліджень. А ще не так давно Лізардо став редактором AJS. Саме тому в статті є згадка про конфлікт інтересів, який був залагоджений тим, що цю статтю редагував колишній редактор. Також хотілося б згадати, що він працює в дуже гарному університеті, з сильним соціологічним департаментом, який не дуже відомий в Україні, але з гарною репутацією в світі. Це університет Нотр Дам, який знаходиться поруч з Чікаго та є католицьким університетом. Захотілося про це згадати в зв”язку зі своїми розмовами з колегами про УКУ – чи може католицький університет продукувати гарні дослідження в сфері соціології релігії? Це ще один позитивний приклад після Тілбургу, який відразу приходить в голову.
Головна мета статті розширити словниковий запас культурного аналізу. Лізардо пропонує розглянути саме персональний рівень кульутри і розглядати його на двох рівнях: декларативному та недекларативному. Він відразу пропонує приклади досліджень, де таке розділення не тільки має сенс, але і суттєво збагачує аналітичний потенціал соціологічних досліджень. Наприклад, мова йде про успішність в навчанні серед різних етносів в США. Оскільки навички чи елементарні поведінкові патерни також концептулізуються як частина культурного процесу (неделкративний рівень), то відкривається новий рівень аналізу. Крім цього мені особисто імпонує аналіз процесу культурації на психологічному рівні (запам”ятовування, навчання, автоматизми).
Ineke Maas, Marco van Leeuwen
Це перша стаття з серії “андронний колайдер в соціальних науках” в цьому огляді. Чому саме ця стаття? Процитую авторів: “This is the first time that intergenerational mobility has been studied in a comparative way for this many countries and for such a long period”.
Справа в тому, що більшість соціологічних дебатів про (1) причини та (2) тренди абсолютної та відносної мобільності базуються на даних 20го століття (хоча б відома книга Голторпа та Еріксона). Але класична теорія індустріалізації, яка передбачає зростання мобільності, просто не може бути протестована на таких даних. Адже роль індустріалізації можна вивчити лише в ситуації, коли соціальна мобільність розглядається до, під час та після індустріалізації.
Саме тому років 20 назад невеличкий колектив соціологів об”єднав свої зусилля з істориками та демографами та почали роботу над створенням історичних даних. Мабуть, вони і не могли уявити, що з цього проекту виросте потужна крос-університетська мережа. Більше того, величезна робота була зроблена для того, щоб створити стандартизовані шкали по дослідженню історичних професій, соціальних класів, соціальних статусів. HISCO та HISCLASS вже стали базовими інструментами в роботі економічних істориків, демографів, та соціологів в Європі. Хоча є і альтернативи.
Зібравши історичні дані про більше ніж 600,000 чоловіків з різних європейських країн (Німеччина, Нідерланди, Франція, Угорщина, Фінляндія, Британія, Швеція) з 1800 по 1914 роки, автори пишуть, що індустріалізація таки позитивно вплинула на зростання і абсолютної, і відносної мобільності. Тож відомий тезис про те, що “теорія модернізації мертва” має бути переосмислений.
Від себе добавлю, що мав можливість попрацювати з авторами цієї статті, коли писав магістерський диплом під їх керівництвом. Вони не тільки дуже продуктивні соціологи, але і надзвичайно добрі і веселі люди, які вже виховали цілу плеяду оригінальних дослідників мобільності: Antonie Knigge, Richard Zijdeman, Wiebke Schulz, Zoltán Lippényi.
UPD. забув написати, що Інека ще і входить в раду RC28.
6. Explanations of changes in church attendance between 1970 and 2009.
Erik van Ingen , Nienke Moor
Колектив авторів з ще одного католицького університету (Тілбург) створили ось цю дуже важливу емпіричну роботу по дослідженню секуляризації. Це друга стаття з серії “андронний колайдер в соціальних науках”. До них на подібні речі замахувались Норіс та Інглехарт, а також Руітер та Ван Туберген (голландці домінують).
Головна мета статті – дослідити глобальні зміни у відвідуванні церков. Соціологи давно помітили, що в Західному світі відвідування падає, питання лише в тому – чи є якісь фундаментальні чинники, які це падіння пояснюють. Теорій існує багато. Майже всі вони виросли з веберівської традиції – мова йде про модернізацію знань (раціоналізація), стандартизацію життя, індивідуалізацію. Але останніми роками сильний вплив мала теорія екзистенційних викликів Норіс та Інглехарта. При чому досліджують і персональні, і контекстуальні чинники екзистенційних викликів, які могли б стимулювати потребу в релігії, як ресурсу впевненості та передбачуваності життя (наприклад, тут).
Але протестувати різні механізми дуже складно, оскільки вони всі дуже переплетені. Тож автори зробили дуже важливий внесок, оскільки вони зібрали дані по 51 країні протягом 40 років. Тобто їх дизайн і крос-національний, і лонгітюдний. Відповідно, вони можуть використовувати fixed effects моделі для статистичного аналізу.
Їх аналіз підтверджує, що Західні країни демонструють падіння відвідування церков. І це пояснюється раціоналізацію знань та індивідуалізацію життя. Звучить просто, але ми мали чекати багато років, щоб отримати нормальний емпіричний тест цих класичних ідей.
Але дозволю собі два критичних зауваження. По-перше, автори уникають тестування теорії пропозиції (хоча ті самі Руітер та Ван Туберген це робили). По-друге, автори пишуть, що теорія екзистенційних ризиків була підтвтерджена лише частково. Дійсно, економічний розвиток країни важливий. Але інша гіпотеза про роль нерівностей не була підтверджена. Вони пишуть, що психологічний ефект нерівностей міг бути просто перебільшеним в теоріях соціологів. Але автори не змогли включити в аналіз багато країн з Латинської Америки та Африки через брак даних. Можливо, що їм просто не вистачило варіації.
7. The Fading American Dream: Trends in Absolute Income Mobility Since 1940.
Raj Chetty, David Grusky, Maximilian Hell, Nathaniel Hendren, Robert Manduca, and Jimmy Narang.
Це робоча стаття, яку ще не опублікували. Але, якщо я не помиляюсь, всі робочі статті цього колективу з часом публікувались в дуже гарних провідних журналах по економіці. Більшість авторів є економістами, але серед них є і авторитетний стенфордський соціолог Грускі, який зустрічався у минулому огляді.
Ця стаття є одним з останніх матеріалів дуже цікавого проекту”Equality Opportunity Project“, який організували економісти Раж Четі зі Стенфорду та Натан Хендерн з Гарварду. Проект розійшовся серйозно – і публікації, і візуалізації, і гарне висвітлення в медіа. Ось, наприклад, гарний матеріал в New York Times з інтерактивною мапою чи блоги в Washington Post, Vox, 538, Newyorker.
Для соціологів може бути цікаво як економісти вивчають абсолютну мобільність – практично те саме, але з доходами, замість статусу чи класу.
Знову ж таки, головний меседж доволі чітко прописаний в анотації. Частка дітей, які заробляли більше за батьків впала з 90 до 50 протягом декад. Цікаво, що їх теорія та результати підказують, що джерелом мобільності не міг би стати виключно економічний ріст. Тобто не можна просто збільшити пиріг, щоб збільшиться і шматки кожному. Треба працювати і над ростом, і над і розподілом. В цьому плані висновки перекликаються з соціологічним поглядом на мобільність.
Але, звісно, цей проект особливо відомий своїми цікавими даними, моделюванням, та технічними деталями. Тож рекомендую всім заритися в текст.
9. Socio-Genomic Research Using Genome-Wide Molecular Data.
Dalton Conley.
Конлі є доволі відомим соціологом з Прінстону, який довго займався емпіричними дослідженнями причин бідності та її наслідків в США. Його особливо цікавило, чому одні діти/підлітки з бідних районів приєднуються до вуличних банд, а інші ні. І в американській соціології це питання типово розглдається як баланс між “nature and nurture”. Тож не дивно, що він так уважно займався генетикою. Ось тут можна подивитись його TED-talk на цю тему, де він описує і свою мотивацію, і результати своїх досліджень.
Стаття Socio-Genomic Research Using Genome-Wide Molecular Data опублікована в журналі Annual Review of Sociology (ARS). Це доволі цікавий журнал, який завжди в топах різних рейтингів (іноді, він стоїть вище за ASR та AJS). Але його особливість в тому, що там дуже рідко публікують результати актуальних емпіричних досліджень. Зазвичай, там публікують або огляди по певній дисципліні, або візії щодо перспектив розвитку того чи іншого напрямку. Наскільки я розумію, іноді редактори звертаються до конкретних авторитетних науковців, щоб ті написали щось по своїй сфері. Особисто мені відомі декілька “культових” публікацій, які там з’являлись. Це Калмайнівська стаття Intermarriage and Homogamy: Causes, Patterns, Trends, відома стаття Портеса по соціальному капіталу, а також центральна стаття для мережевиків Birds of a Feather.
Я вирішив запропонувати цю статтю Конлі по генетиці з двох причин. По-перше, остінніми роками цікавість до теми генетики в соціології дуже сильно зросла. Останніми роками опублікували відразу декілька гарних статей на цю тему (наприклад, команда з Північної Кароліни буквально атаковала всі журнали своїми публікаціями на цю тему: раз, два, три, чотири). По-друге, очевидно, українські медіа сколихнули слова міністра культури про гентику в українських регіонах. Подібні заяви, нажаль, шкодять саме науковцям, які досліджують взаємодію генів та соціального оточення. Завдяки таким заявам і скандалам, які вони генерують, вся дисципліна може піддатися нікому не потрібній стигматизації. Стаття самого ж Конлі оглядає три головні напрямки генетичних досліджень в соціології. (1) Це, так звані, взаємодія між генами та оточенням. В англомовній літературі часто можна побачити абрівіатуру GxE. Вона означає gene-environment interactions. Грубо кажучи, мова йде про те, що генетика є модератором певних соціальни процесів, які впливають на людську поведінку. Саме такими дослідженнями займається команда з Північної кароліни, на яку давалось посилання вище. І тут мова може йти і про схильність до вживання алкоголю чи тютюну, а може йти і про інтелектуальні здібності. Особливо цікавою є частина, де Конлі пише про можливі помилки в інтерпритаціях таких досліджень. (2) Гомофілія – це спеціальний термін, який вказує на те, що люди з подібними якостями будуть контактувати частіше. Коли мова йде про шлюб, то в цьому контексті застосовують поняття гомогамності. Великим питанням є, в якій мірі гомофілія є генетичним феноменом. Особисто мене вразила цитата статті, яка встановила, що друзі генетично еквівалентні до далеких родичів. (3) І остання частина досліджень стосується як раз того, про що говорив наш міністр культури. А саме – вплив генетичного матеріалу на макро процеси. Конлі доволі просто і переконливо розвінчує крайнощі і про те, що всі люди на 99 генетично подібні, а одже ніяких відмінностей немає, і про те, що окремі нації, які проживають у своїй державі, мають унікальний генетичний код. І, якщо відволіктись від цих міфів, виявляється, що є цілий пласт надзвичайно цікавих запитань. Наприклад, чи впливає генетичне різномаїттся на економічний розвиток? Якщо так, то які механізми? Наприклад, є ось такий статистичний зв’язок, що суспільства з дуже низьким і дуже високим рівнем генетичного різномаїття економічно менш успішні.
10. Distributional Effects of the Great Recession: Where Has All the Sociology Gone?
Beth Redbird and David B. Grusky
Ця стаття також з ARS. Грускі це дуже авторитетний і, мабуть, один з найвідоміших дослідників соціальної стратифікації та соціальних класів в світі (якось так склалось, що окрім США він багато займався Японією). Не пам’ятаю, щоб його ім’я часто звучало на парах в Україні, але в світі (особливо в США) він ввжається живим класиком типу Голторпа чи Райта. А ось Редбір це доволі молода, креативна і надзвичайно цікава дослідниця. Наприклад, на її сайті можна почитати і про її проект вивчення нерівностей серед північноамериканських індіанців, і про вивчення тих самих недосяжних “топових” респондентів (проект має назву “Loneliness of Affluence”).
В самій статті вони задаються дуже справедливим запитанням – а що ми знаємо про останню рецесію з, власне, соціологічної літератури? Виявляється, що надзвичайно мало. Більшість досліджень є такими швидкими еміпричними реакціями на індивідуальному рівні, де вивчається вплив рецесії на будь-яку поведінку чи погляди (на довіру, здоров’є, працевлаштування). Вони роблять цікаве спостереження, що час рецесії випадково співпав з часом, коли серед соціологів виникла мода на специфічні методи встановлення каузального зв’язку між змінними, щоб тестувати гіпотези (та сама мода на “натуральні експерименти”). Тож не дивно, що сам факт рецесії, скоріш, вписався в цю літературу як потужний і переконливий спосіб протестувати свої теорії середньго рівня. Але за цими методичними перегонами загубились два важливі моменти, які широко розглядались в економічній та політологічній літературі. Мова йде про причини та наслідки рецесії на макро-рівні (наприклад, зміна політичних режимів чи становлення нових соціальних рухів). Власне, ця стаття робить детальний огляд всіх головних напрямків досліджень рецеції та ставить важливі питання, що робити далі.
Tymofii Brik 